Теж не втрималась од сліз…

Дорогі україномовні співвітчизники, по-моєму, ви ще не зрозуміли: вперше від 1927 року вас захищає закон.

Навіть якщо це поки що тільки символічний капітал — це капітал. І колосальний. І нам усім, яко громадянам (незалежно від того, в якій хто мові роджений), іще належить навчитись ним користуватися.

Тому, для початку — перестаньте, нарешті, виправдовуватися за свою україномовність, як це мусили робити наші батьки, діди й прадіди («та ні-ні, та не подумайте чого такого, я зовсім не націоналіст/фашист/бандєровєц, я й по-російськи можу, гражданін начальник, і Пушкіна люблю, і взагалі ще 4 мови знаю, тільки не бийте!»), — другий день мелькають перед очима написані в цьому дусі «пояснювальні записки» україномовних до «партії вілкулівців», які вмить заголосили мов ужалені, що їх «раскалывают”©, — мовляв, та як же ж, та чом же ж, та що ви таке кажете, шановні, та неправда ж цьому, та зрозумійте ж і нас… І я знов чую ті самі принижені інтонації, з якими в 1979 р. виправдовувався перед нами-другокурсниками за свою «ідейно хибну» дисертацію про Драгоманова зацькований ще в 1972 р. професор Дмитриченко, Царство йому небесне, — і мені так само болюче-ніяково зараз ці «пісьма дружби» читати, як було тоді, 18-літній, його слухати…

Все. Крапка, україномовники, ви нікому не винні. Ви в своєму праві, і нічого не мусите більше доводити — це ваша хата, і це ваша мова: та сама, за яку ще недавно розстрілювали, а зовсім-зовсім недавно, уже на нашій пам’яті — глузували: та, що від перших графіті Софії Київської документально «прописана» на цій землі як єдина автохтонна (за винятком іще кримськотатарської — в Криму). Один Бог відає, як ми її зберегли (тільки зі слов’янських поруч за цей час ляснули — верхньолужицька з кінцями, білоруська — на грані…), — але ми її таки зберегли, це стало остаточно підтвердженим фактом. Тож давайте просто поставим окрему свічку — за душі всіх, за неї загиблих за останні півтора століття: схоже, у Бога на нашу мову був/є якийсь окремий серйозний план…

А кому це не до вподоби — ну так ніхто ж тут силою не держить: світ широкий, рейсів з України багато, онде в Борисполі, кажуть, новий термінал відкривають — які проблеми, щасливої дороги й гарного лету!

Божі млини мелють повільно, так.

Але певно.

Оксана ЗАБУЖКО, Фейсбук