Навіть один цей факт може спростувати відому легенду про ріки Стрий і Опір. Начебто люди полюбили тихого і спокійного старшого брата Стрия на противагу юному і бурхливому Опору, тож звели на його березі місто, аби жити в тиші та спокої. Спокій? Це не для бурхливого і творчого норову стриян. Таку кількість непересічних і оригінальних людей на один квадратний метр могло народити лише бурхливе місто, якому Господь однозначно подарував ген творчості. Навіть ті, хто приїхав до Стрия у дитячому, чи вже зрілому віці всотали у себе цей дух Міста і живилися енергією одвічного просторового та ментального порталу між поміркованістю галицької рівнини і відчайдушністю карпатських гір.

Стрий ніколи не скупився і щедро роздаровував своїх талановитих дітей усьому світу. Ну хто, скажіть, не чув, що перший футбольний матч в історії одразу двох держав – України та Польщі було зіграно 14 липня 1894 року у Львові. Але чи багато хто знає, що відбувся він на стадіоні, спроектованому випускником Стрийської гімназії Григорієм Пежанським?

Певно, кожна людина, яка цікавиться сучасною історією, знає про польську «Солідарність» і про події в сусідній країні у 80-их роках минулого століття. А хто знає, що чимала заслуга в тому, що Польща вбереглась від великої крові, належить Збіґнєву Месснеру, який був прем’єр-міністром Республіки у буремних 1985-1988 роках. А перший крик цього пана на білому світі пролунав 13 березня 1929 року саме у нашому місті.

…6 жовтня 1933 року у родині стрийських євреїв Беґлейтерів народився хлопчик, якого назвали Людвігом. Завдяки підробленим документам дитину вдалося врятувати під час Голокосту. Минуть роки і він вирушить підкорювати Голлівуд. Наляканий стрийський хлопчина перетвориться на Луї Беґлі – одного з найвпливовіших сценаристів американського кіно. Хто з кіноманів не чув про актора Джека Ніколсона? Так от, одну зі своїх найвагоміших ролей він зіграв у фільмі «Про Шмідта». Роль створену для оскароносного актора колишнім хлопчиком зі Стрия.

Коли постало наше Місто? Цього впевнено не скаже жоден з істориків. Перша згадка, датована 1385 роком, це лише свідчення, що Стрий є центром волості. До цього – лише скупі відомості, якими неохоче ділиться розкопана земля. Але «лінощі» археологів ніщо перед здоровою логікою. Враховуючи географічне розташування, невідома нам історія праміста, очевидно, була не менш буремною, ніж та, про яку ми нині можемо читати. Скільки відважних воїнів проливали тут свою і чужу кров, захищаючи благословенний клаптик землі, затиснутий між суворою містикою войовничих скель Стілького і Розгірча, Урича і Бубнища… Скільки ніжних жінок із шаленими очима заліковували рани своїм захисникам, омиваючи їх водою Стрия-ріки. Ким вони були: напівлегендарними білими хорватами, русичами, чи якимось іншим невідомим нам народом? У яких богів вірили? Сонцю чи Місяцю молилися? Немає сенсу гадати. Головне, що вони були неймовірними людьми, якими мусимо бути й ми, дихаючи тим же ж повітрям і втихомирюючи клекіт сердець спокоєм річкового плеса.

Стрий – місто романтики і творчості. Пригадуєте слова одного з найвідоміших українських танго, яке Богдан Весоловський, цілком можливо, написав у Стрию:

Прийде ще час, коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може, тоді любов ти зрозумієш мою
і, може, за ту любов вдячна будеш мені…

Безсмертна і сентиментальна музика, під яку на початку минулого століття стискувалися скули найсуворіших чоловіків, а потічки сліз борознили ніжні щоки розчулених панянок. Прислухайтеся до мелодії і нехай ніхто не сміє перечити, що в ритми аргентинського танго щедро розбавлені мелодією, яку творять хвилі нашої Ріки, б’ючись до колючого каміння.

Хтозна чи стали б найвидатнішими будівничими своєї епохи Іван Левинський і Василь Нагірний, якби не натхнення, почерпнуте за роки, прожиті у Стрию? А які коди зашифровані у колористиці картин Петра Обаля?

Таки питань можна ставити сотні. Рівно стільки, скільки неймовірних геніїв дало світові наше Місто. Але неймовірних людей не можна осягнути логікою, їх можна зрозуміти лише душею, щиро впустивши у своє серце.

… Кліматологи якось підрахували, що в середньому в Стрию на рік припадає тільки 50 сонячних днів. Натомість 150 хмарних і 165 – з перемінною хмарністю. Важко перевірити. Але, якщо це правда, то, й дощовитості нашого Міста можна знайти своє пояснення. Чи це часом не високі хрести наших розкішних храмів лоскочуть хмарки, що пливуть найсинішимстрийським небом?

Як сьогодні «містом магнолій», так колись Стрий називали «містом вічного світла». Після початку експлуатації Дашавського родовища у Місті для освітлення вулиць було встановлено ліхтарі, які ніколи не гасили. Просто утримання робітника, який би цим займався, обходилося на той час дорожче, ніж вартість газу. Нині ніхто цілодобово ліхтарі не палить. Про мізерність сонячними днів уже було сказано. Але зауважте, що Стрий – надзвичайно світле місто. Бо світло тут дарують самі люди. Дарують своєю невгамовністю і творчістю. Дарують своєю щирістю і вмінням робити добро. Так було спокон віків і нехай так буде завжди.

Роман ОНИШКЕВИЧ, Форпост