Знову опинилися ми всі ми в непевних часах. Як зазначив днями, шостого грудня, в Львівському Палаці Потоцьких відомий політолог і громадський діяч, головний редактор незалежного культурологічного часопису „Ї” Тарас Возняк, живемо у якийсь „час вовка”. Між сутінками та світанком.
Нинішні часи – період, коли люди ховаються в „гніздах”. Це часи, коли хіба що одиниці та й то похапцем щось читають і намагаються зрозуміти не лише те, що навколо, а й діяти й змінювати ситуацію
На думку пана Тараса, під ставові істини доволі прості. Важливо повернутися до свого, знайти у світі щось своє. Власне у часи вовка люди гуртуються довкола найістотнішого. І, до речі, як не дивно, криза дає певний шанс.

Ось і довкола „Ї” гуртуються небайдужі, справжні інтелектуали та лицарі духу. Підтримують вироблені впродовж десятиліть традиції провідного українського видання.

Незабаром виповниться часописові двадцять літ, а за останнє десятиліття склалася гарна традиція щорічних відзначень найдостойніших інтелектуалів України орденами Капітули (наглядової ради ) часопису „Ї”. Як зазначив той же Тарас Возняк, традиція – це не заскорузлість, а старе й добре, в котрому завше є елемент свіжости та новизни.

У цьому переконалися ті численні гості щорічної передноворічної церемонії вшанування кавалерів ордену Капітули „Ї”.

Зібралися на церемонію справді відомі, поважні постаті. Назвати варто хоча б декількох, помічених на урочистостях: один за найвідоміших у Європі психіатрів професор, доктор медицини Олександр Фільц, знані журналісти Вікторія Садова, , Наталя Космолиінська,и Андрій Кирчів, Ігор Балинський, віце-консул Республіки Польща у Львові Марцін Зінкевич, подружжя громадських діячів Ауріка та Олесь Старовойти, відомий поет Назар Гончар…

Нагорода Капітули журналу „Ї” має промовисту назву – „За інтелектуальну відвагу”. Серед кавалерів – дійсно гідні пошанівку визначні постаті – науковці, мистці, політики, справжня українська духовна еліта: Мирослав Мартинович(єдиний. Хто привселюдно носить свою відзнаку), Наталя Яковенко, В’ячеслав Брюховецький, Борис Тарасюк, Роман Віктюк , Євген Захаров, Григорій Грабович… Вражає і „кавалерська” ґеоґрафія: Закарпаття, Галичина, Слобожанщина, Франківщина, Крим…

П’ять років тому члени Капітули вирішили ініціювати ще одну нагороду, інакше не вдалося б належним чином пошанувати тих, хто робить багато значних і вагомих справ на ниві української культури та духовності, обстоює європейські цінності. Так з» явилася відзнака Капітули „За добру справу”. Серед відзначених – Президент Львівського книжкового Форуму Леся Коваль, відомі представники львівського музичного світу Володимир Сивохіп і Роман Стельмащук (дрогобичани, до речі), видатний поет і видавець Іван Малкович…

Вручення нагород є вельми урочистим і водночас позбавленим якнайменшого офіціозу Ведучими цього річ були вишукані, красномовні, дотепні й напрочуд інтелігентні Ірена Маґдиш і Юрко Прохасько, добре знані у Львові особистості. Майстром же церемонії ось уже впродовж років незмінно є колишній дрогобичанин Олесь пограничний. Журналіст, прес-секретар концерну „Галнафтогаз”, голова Капітули часопису „Ї”.
Церемонію розпочав Тарас Возняк, який зробив екскурс в історію церемонії та урочистостей, що викликають дедалі більші цікавість та розголос не лише в Україні.

Відтак розпочалася власне церемонія нагородження. Ігор Ісіченко, архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ удостоєний ордену „За інтелектуальну відвагу” „за мужнє обстоювання принципів автокефалії українського православної церкви й за успішне втілення в життя нового образу Православ2я в діяльності Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. В слові про кавалера віце-ректор Українського Католицького університету професор Мирослав Мартинович наголосив на великі ролі єпископа в справі повернення до київського благочестя, а також розповів про Ігора Ісіченка як визначного дослідника літератури українського бароко.

Нагороду священикові-інтелектуалові вручила Почесний Консул Канади у Львові Оксана Вінницька.
Наступним відзначили одного з найбільш яскравих українських політиків, екс-міністра оборони, голову комітету Верховної Ради з питань оборони та національної безпеки Анатолія Гриценка. Про чесноти київського достойника докладно й переконливо говорив журналіст, перекладач і громадський діяч Андрій Павлишин. Виявилося, що Анатолій Гриценко, надто скромна й винятково інтелігентна людина (рідкісне явище в українському політикумі) не має жодної державної нагороди, І як зазначив сам Анатолій Степанович, відзнака львівського часопису, інституції недержавної, важить для нього надто багато. Мабуть саме тому завітав політик до Львова разом з дружиною журналісткою Юлією Мостовою і двома чарівними дітками. Нагороджено ж пана Грищенка „за привнесення вагомої інтелектуальної та етичної компоненти в українське політичне життя і утвердження та відстоювання вартостей євроатлантичної цивілізації. Свою нагороду кавалер отримав з рук мистецтвознавця, завідувачки відділу Львівської галереї мистецтв Оксани Жирко-Козанкевич.

Наступного відзначеного представляв польський газетяр з Любліна, арт-директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі Ґжеґож Юзефчук. Він коротко, однак яскраво й образно говорив про подвижницьку діяльність Віри Меньок (а саме керівника науково-інформаційного полоні стичного центру Дрогобицького педуніверситету ім.. Франка, директор Шульцфесту відзначено орденом „за добру справу”). Йшлося також про значення фестивалю для Дрогобича та України в цілому, його суттєвий внесок у розбудову міжнародних контактів Дрогобича. Нагороджено нашу краянку „за наполегливу багаторічну діяльність на ниві європейскости України – створення і проведення поліфонічного Фестивалю Бруно Шульца на провінційній батьківщині ґенія ХХ століття”. Відзнаку пані Вірі вручив Почесний Консул Нідерландів у Львові Богдан Панкевич.

Церемонія, що пройшла шостого грудня в Палаці Потоцьких, вразила присутніх своєю демократичністю, затишністю й надзвичайно спокійною, доброзичливою атмосферою. Окремих слів вдячності заслуговують чарівні віртуози – духовий „Лео-брас-квінтет”, чия неперевершена музика супроводжувала урочистості.
Колись відомий письменник і перекладач, колишній львів”янин, що мешкає нині в Москві, Ігор Клєх, зазначив: „Дехто в Дрогобичі не хоче збагнути, що Шульг – в виправдання Дрогобича перед Богом”.
Можливо, чергове визнання основного „промоутера” Шульца Віри Меньок змусить й справді декого в Другому Бичі іншими очима подивитися на культуру. Усвідомити нарешті, що справді є вартісним, суттєвим, а що – профанацією (а подекуди – й відвертим графоманством та спекуляцією). Та для цього треба вміти чути й бачити. Й, хоча б зрідка. Прислухатися до таких авторитетів як Мирослав Мартинович, Мирослав Попович, Тарас Возняк…

Леонід ГОЛЬБЕРГ