Та, вочевидь, пам’ять поступово стерла б згадки про ті дрогобицькі події, якби не зусилля працівників Полоністичного центру ім. Ігоря Менька, які протягом порівняно невеликого проміжку часу склали до друку матеріали Фестивалю.

У передмові редактора, Віра Меньок наголошує на місці нового збірника у сучасному шульцознавстві. Отже, дослідників Шульца сьогодні найбільш цікавлять проблеми, пов’язані із життям автора „Цинамонових крамниць” після його смерті у творах сучасних авторів різних національних літератур – тема надзвичайно важлива й почасти унікальна, з огляду на невеликий за обсягом творчий доробок Шульца. В. Меньок вважає, що не тільки геніальність Автора, а й його трагічна доля, водночас – універсалізм і автентизм його жертви інспірував багатьох письменників та поетів з різних країн і кон­тинентів до відтворення життя Бруно Шуль­ца у своїх текстах. Це продовження долає фізичну смерть мистця, долаючи акт насилля над його життям і творчістю. Крім того, ніхто з великих письменників минулого сторіччя не дочекався, у згаданому сенсі, та­кого статусу, як Бруно Шульц: ані Джойс, ані Пруст, ані Маркес, ані Булгаков, ані Борхес, ані Кафка.

Збірник складається з кількох тематичних розділів, перший з яких – „Літературні втілення і сліди Бруно Шульца” – присвячений літературознавчим осмисленням функціонування Бруно Шульца як літературного героя та Шульцівських інспірацій у сучасних літе­ратурах світу. Розділ відкривається статтею Єжи Яжемб­ського, який робить спробу порівняння сюжетних конструкцій Шульца з фабулістикою його інтерпретаторів і, зрозуміло, знаходить у цьому багато спільного. Ідеться про аж ніяк не впорядковану цілісність, коли адаптатори Шульца запро­шують читача до продовження й доповнень.

У цьому розділі уміщено літературно-критичні рефлексії й ін­терпретаційні спостереження щодо присутності Бруно Шульца та його художнього світу у творчості різних авторів з різних країн світу. Теодозія Робертсон (США) аналізує відмий роман Синтії Озік „Месія зі Стокгольма” (1987), який є одним із найкращих прикладів авторського втілення Бруно Шульца як літературного героя. Нагадаю, що сюжет роману побудований на присвоєній „ідентичності” головного героя та його знахідці – утраченому рукописі „Месії”, що належав Шульцові. У статті досліджується художній текст, вплетений у цей роман. Своє­рідний текст у тексті є претензією на стислий зміст справді написано­го, але втраченого рукопису Бруно Шульца під назвою „Месія”. Досліджуючи цей вбудований текст, Теодо­зія Робертсон стверджує, що вигаданий стислий зміст нібито виявленого тексту Шульцового „Месії” відображає і ширшу тему „Ме­сії зі Стокгольма”, і філософську точку зору, що її Синтія Озік доклад­но описала в своєму есеї „Мистецтво і полум’я” (1983), який переконує, що відданість літературі може призвести до ідолопоклон­ництва. Отже, стаття Теодозії Робертсон є прикладом  і пошанування творів Бруно Шульца, і, водночас, зародження на їх основі сумнівних цінностей в американській єврейській художній літературі.

Алла Татаренко (Україна) представила сербські інтерпретації поетики Бруно Шульца (на прикладі творчості Данила Кіша, Мірко Демича, Драгана Бошковича). Огляд креативної рецепції творчості Бруно Шульца в сербській літературі дозволив авторці дійти висновку, що життя ав­тора „Санаторію під Клепсидрою” триває в ній в інший, літературний спосіб, а його поетика продовжує розвиватися і тоді, коли бібліографи підвели риску під списком не лише виданих, але й можливих творів Бруно Шульца.

Кріс ван Гойкелом (Бельгія) розмірковує про форми та особливості сприйняття Бруно Шуль­ца в нідерландській літературі (Ян Гончаренко, Тоннус Остергоф, Ервін Мортьє та Джозеф Пірс), причому, береться до уваги і вірогідність впливів Шульца на літераторів. Дорен Дауме (Австрія) говорить про початки наслідування, «вибуялість мотивів і бічні відноги часу», «нелегальність й проблематичність» Шульцівських впливів на сучасну німецькомовну літературу. Ксав’єр Фарре (Іспанія) доводить «присутність» Бруно Шульца в іспанськомовній літературі. Лайош Палфалві (Угорщина) з’ясовує проблему Шульцівськіх інспірацій у творах Отто Тольнаї – неоавангардного класика угорської літератури. Віра Меньок (Україна) досліджує тексти Юрія Андруховича (зокрема, поетичний проект „Цинамон”) на предмет концепта-тексту-уяви-інспірації Бруно Шульца.

У першій частині книжки є також тексти Анджея Невядомського (Польща) та Наталки Римської (Україна), близькі до тематичного кола  інтерпретацій Бруно Шульца як літературного героя (тут ідеться про тексти кількох різних авторів).

Другий розділ збірки під назвою „Проекти інтерпретацій Шульцово­го тексту” зібрав дослідників теоретико-літературних аспектів творчості Бруно Шульца. Нові прочитання й інтерпретації його літературного доробку та нові траєкторії сприйняття його поетичної уяви демонструють статті Міхала Павла Марковського (Польща – США) та Вло­дзімежа Болецького (Польща). Якщо перший розмірковує про екзистенційне тлумачення поняття інспіра­ції – однієї із засадничих категорій у творчості Бруно Шульца (метафізика Шульца – це метафізика пародії або пародія метафізики), то другий зосередився на аналізі ніцшеанських мотивів у його спадщині (Шульц оригінально переробив мотиви літератури німецького романтизму, вів діалог з «Народженням Трагедії» Ніцше).

Нові шляхи інте­лектуальних мандрівок творчістю Шульца, оригінальне осмислення доробку мистця й неординарний погляд на способи його рецеп­ції висловлюють Аріко Като (Японія), Генрик Северський (Бразилія), Тетяна Біленко (Україна).

Аріко Като досліджує особливий погляд Бруно Шульца на книгу як конструкцію, що об’єднує образи, текст і всі фізичні елементи через обговорення ілюстрацій Шульца, які він зробив для своєї другої збір­ки „Санаторій під Клепсидрою”. Автор доходить висновку, що Шульц не просто написав текст і намалював ілюстрації до нього – він створив свою книгу з чітким баченням органічно завершеної роботи, яка ре­презентує повідомлення на багатошарових рівнях під час читання.

Генрик Северський висловлює свої спостереження, загадково названі «банкрутством герменевта», над читанням тексту перекладачем, на прикладі перекладу „Санаторію під Клепсидрою” португальською мовою.

Тетяна Біленко майстерно моделює авторський текст і його читацьке осягнення як складний герменевтичний процес, вона також вважає, що  адекватність сприймання читачем твору значною мірою залежить від виховання, культури, освіченості і, звісно, сумління.

Дещо резонує на тлі тематики розділу стаття Станіслава Росєка (Польща), котрий обговорює видавничі проблеми літературної спадщини Бруно Шульца. Його зауваження про вичерпність, цілісність та едиційний оптималізм майбутніх публікацій Бруно Шульца заслуговує на безсумнівну увагу.

У третьому розділі збірника „Проекти контекстуальних прочитань Бруно Шульца” представлено тематично різні роз­відки щодо контекстуальної перспективи можливих осягнень Шульцової біографії і його тексту: Малґожати Кітовської-Лисяк (Польща), Вой­цеха Грабовського (Польща), Анни Банасяк (Польща).

М. Кітовська-Лисяк замислюється над львівськими сюжетами біографії Шульца, адже, крім навчання, він підтримував безпосередні контакти з нова­торськими художниками з групи Артес (Єжи Яніш, Людвік Лілле), декілька разів брав участь у львівських виставках. Саме Львів, на думку дослідниці, спричинився до витоків ерудиції й уяви мистця, а також сформував підґрунтя, з якого, зрештою, ви­окремлюється художня творчість автора „Цинамонових крамниць” і „Санаторію під Клепсидрою”.

Вой­цех Грабовський  порушує тему впливу Шульца на кіномистецтво Фелліні.  Анна Банасяк розповідає про дрогобицького рабина Ісаака Авіґдора – автора  спогадів з часів Другої світової війни. Його книжка розкриває історію знищення східноєвропейського єврейства. Зокрема, її друга частина („З в’язниці”), наводить вкрай важливі свідчення про ліквідацію дрогобицького гет­то та перебування рабина в концтаборах. Ісаак Авіґдор чудом врятувався, переховуючись в одному з підвалів Дрогобича.

Величезне зацікавлення викликає соціологічний аналіз, представлений  Яцеком Курчевським (Польща), який намагався відшукати сліди Шульцівського міста в сучасному Дрогобичі. Загалом, як підтверджують результати досліджень українсько-польських взаємин серед мешканців міста, сучасні дрогобичани, серед яких третина закорінена тут у третьо­му поколінні, знають про багатокультурну традицію свого міста і став­ляться до неї як до цінності, а, відповідно, постать Шульца адекватно символізує  згадану багатокультурність.

Варто відзначити в цілому високий рівень редагування матеріалів Фестивалю, а також всіх публікацій, які супроводжуються різномовними анотаціями. Докладними є також відомості про авторів книги. У подальшому рекомендуємо упорядникам складати наприкінці книги алфавітний покажчик.

Рецензована книжка видана видана за фінансового сприяння Польського Інститу