Такого  велелюдного відкриття виставки давно не було в нашому музеї. Адже, як зауважив знаний у краї мистець Володимир Грабовський, нечасто разом збирається така кількість гарних пань і панянок в одному місці. Мав на увазі пан Володимир не лише й не стільки відвідувачок, скільки твори Оксани Смереки Малик – її ґаздинь, бояринь, бойкинь та гуцулок, її вишуканих панянок з шульцівської вілли Б’янки (саме там і відкрито цю чудову виставку).

Завідувач відділу етнографії «Дрогобиччина» Люба Васильків відкрила захід й розповіла про авторку та її твори, відтак привітали львівську мисткиню й дрогобичан з неординарною подією в культурному житті нашого аж ніяк не провінційного міста згадуваний вже Володимир Грабовський і директор художньої школи Ігор Шимко.

Оксана Смерека-Малик – людина різнобічно обдарована. Вона й писанкарка, й  лялькарка, й поетка. Видала три збірки поезій. Перша – «Три любові» – незвична ще й тим, що це – двомовне видання: авторка, філолог-романіст за фахом (свого часу пані Оксана закінчила факультет романо-германської філології Чернівецького університету) переклала свої твори французькою.

А ще пані Оксана – талановитий педагог, директор Львівського художнього ліцею.

Авторські писанки, які Оксана Смерека-Малик вже два десятки літ поспіль робить на кожний Великдень, уже розійшлися далеко по цілому світі, адже ці свої твори мисткиня дарує друзям і знайомим. І ось нещодавно, волею випадку, виявила творча талановита львів’янка ще один свій талант. Лише рік тому (!) через хворобу, що не давала можливости виходити з дому, почала пані Оксана робити ляльки. Першою стала лялька до ювілею Уляни Кравченко. Відтак з’являлися все нові й нові мотанки. Й кожна робота мисткині – своєрідний міні-шедевр, у якому відбивається особистість авторки, її розуміння й мистецтва, й етнографічних деталей. А ще її ляльки немов би розмовляють, танцюють, вони напрочуд емоційні та яскраві. А вже коли говорити про одяг її персонажів, то багато що з його елементів могло б слугувати основою для створення сучасного вбрання.

Сама мисткиня говорила й про те, як працює над своїми ляльками, як одягає їх. І сьогодні багато хто зі знайомих приносить художниці старі хустки, спідниці, фіранки, з яких і народжується дивовижне вбрання Оксаниних ляльок. Здебільшого колекції складаються у цикли, є в Оксани й боярині, й бойківчанки та гуцулки (цикл «Карпатія»). І хоч роботи абсолютно творчі, в яких етнографічність авторка творчо розвиває, осучаснює й переосмислює, все ж основа і поезії її і лялькарства – народні традиції, занурення у пісенний фольклор. За словами самої Оксани Смереки-Малик, «усе зрештою уже було, усе вже сказано в тій глибинній народній творчости, ми ж лише розвиваємо це все»…

Дрогобицька виставка – третя в лялькарки Смереки-Малик, чиє мистецтво здобуває все ширшого визнання. Перша відбулася, до речі, в столичному музеї Івана Гончара. Невдовзі роботи пані Оксани знову буде виставлено в столиці, відтак чекає на них Чернігів….

Говорити про виставлене сьогодні на віллі Б’янки можна багато, але найкраще на власні очі побачити той дивосвіт, що привезла до Дрогобича непересічна майстриня, роботи, які поєднали українську національну традицію з дрогобицькою багатонаціональною культурою.

Тож радимо всім, хто ще не бачив нової виставки в Палаці мистецтв, ознайомитися з нею. Мисткині ж бажаємо подальших успіхів й нових удалих виставок.