Хвороба Паркінсона є хронічним прогресуючим захворюванням центральної нервової системи. Вперше описано  1817 року англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном (1755 – 1824). Основні ознаки хвороби полягають в тремтінні рук, сповільненості рухів, скутості, болях, порушеннях рухової динаміки і психіки. Ця недуга призводить до неповнсправности, однак залигшає повну ясність свідомости. Походження хвороби досі не з’ясовано.

Художник Сальвадор Далі, легендарний боксер Мохамед Алі, Папа Римський Іван Павло ІІ– всіх усіх  видатних людей  об’єднала хвороба Паркінсона. Недуга-   рухове порушення сповільненого поступу. Зазвичай ця страшна хвороба розвивається у віці після 40 років, але можливі випадки розвитку захворювання і в більш ранньому віці.  Статистика свідчить, що зі 100 осіб,  яким понад 60 років,  хворіє одна людина. Серед тих, кому виповнилось 65-70 років,  таких хворих вже два-три відсотки. Існує, навіть, теорія, що на хворобу Паркінсона ризикують захворіти всі,  тільки не кожен до неї доживає.

Дуже часто першою зовнішньою ознакою захворювання стає  тремтіння рук – тремор. Сповільнюється хода, з’являються проблеми у спілкуванні – хворий довго обмірковує почуте, мляво реагує. З часом у нього  змінюється  почерк, повільніше кліпають очі, обличчя стає маскоподібним, мовлення тихим  і монотонним.

Причини хвороби – різні. Але остаточно досі не з’ясовані. Паркінсонічний синдром може бути зумовлений інфекційними захворюваннями. Зокрема, достеменно відомо, що синдром паркінсонізму спричинює вірусний енцефаліт, тобто запалення головного мозку.  Без сумніву, докладають рук ”  до появи захворювання травми голови,  судинні розлади (на тлі тривалої  гіпертонічної хвороби), різноманітні  токсичні впливи ( йдеться про наркотики та медикаменти). Але все ж, головним чинником, є вік. У підкіркових ділянках головного мозку є, так звана, чорна субстанція, де продукується дофамін, і, за спостереженнями нейрофізіологів,  виснаження цієї субстанції починається набагато раніше, аніж з’являються клінічні ознаки самої хвороби. Ця хвороба невиліковна, її можна порівняти з цукровим діабетом – людина так само постійно потребує медикаментозного лікування.

1997 року  Європейська асоціація хворих на хворобу Паркінсона у співпраці з Всесвітньою Організацією охорони здоров’я ухвалила  Хартію прав пацієнтів з хворобою Паркінсона. Згідно з цим  міжнародним  документом, хворий на хворобу Паркінсона має право:

–         бути консультованим лікарем, що має особливий досвід в лікуванні хвороби Паркінсона;

–         дізнатись про діагноз точно і в належній формі;

–         мати доступ до відповідних служб підтримки;

–         отримувати безперервну та послідовну медичну допомогу;

–         разом із лікарем брати участь у подаланні хвороби.

Увага світової громадськості небезпечної недуги невипадкова. Паркінсонізм – достатньо поширене захворювання, що вражає людину на самому піку його інтелектуальної активності. У всьому світі приблизно чотири мільйони осіб  нині страждають  від синдрому Паркінсона.

На сьогоднішній день в дослідженні шляхів боротьби із захворюванням досягнутий певний прогрес. Відкриті нові способи лікування. У більшості розвинутих країн проблемі хвороби Паркінсона надають найпильнішу увагу  на державному рівні.